... у відповідь на вірш моєї плимінниці.
Надихаюсь моєю коханою дружиною.
...Тобі знайоме почуття натхнення?
Коли вдихаєш ти щоразу свіжість.
І з кожним поглядом ти розумієш,
Що жити далі можна тільки з нею.
Коли прокинувшись з зорею,
Твоя молитва лиш про щастя.
Не про своє, а лиш для неї,
А ти щоб тільки поруч, вчасно.
Коли цілуєш ти, немов впиваєшся - і мало.
І відпустити сил нема.
Бо тільки відпустив - і знов не стало
Наснаги жити, що дає вона одна.
А знаєш ти, як пізнавати слово «щастя»?
Чи знаєш, що новішає воно?
Коли бо прагнеш не забрати, а віддати,
То тільки так ти пізнаєш його.
А знаєш ти як відживляє слово?
Що сказане коханою в тут мить,
Коли здавалось би, немає більше змоги,
Протистояти світу, всім, коли болить.
А ще - коли мовчу, вона мене почує.
Бо чуйне серце, що кохає… часом мене злого.
Тоді як біль приніс, а з ним і сльози,
Мене без докору прощЕнням нагородить.
То понад людські сили – те, про що я пишу.
І надприродною є та Любов!
А джерелом її є Бог, Котрий заклав потужний принцип -
Щоб плід був добрим, гарним, пишним,
Померти має у землі зерно.
